Симон Маріус. Чи справді він відкрив галілеєві супутники

Симон Маріус — німецький астроном XVI–XVII століть. Він достатньо мало відомий широкій публіці, а між тим саме цей діяч претендує на те, щоб вважатися справжнім першовідкривачем галілеєвих супутників. Однак насправді історія цього питання вкрай заплутана.

Симон Мейр

10 січня виповнюється 452 роки з дня народження німецького астронома Симона Мейра, прізвище якого традиційно переробляють на латинський манір як «Марій» чи «Маріус». Його постать уже багато століть викликає численні суперечки серед науковців. Адже дослідники історії науки ніяк не можуть визначитися: був він посередністю, діяльність якої була тісно пов’язана з плагіатом, чи справді видатним першовідкривачем астрономічних об’єктів.

Народився Маріус у 1573 році в сім’ї мера міста Гунценгаузен. З ранніх років він показав схильність до навчання, тож у 1586-му, тобто у віці 13 років, його, за рекомендацією Георга Фрідриха, графа Бранденбург-Ансбахського, приймають до заснованої цим вельможею академії. Там Симон показує себе як талановитий математик і астроном і складає таблиці руху небесних тіл. Однак до 1601 року йому стає тісно у стінах провінційної академії і він хоче їхати до кенігсберзького університету.

Проте для цього в нього не було грошей. І тут на допомогу прийшов Георг Фрідріх. Утім, Маріус вирушив не до Кенігсберга, а до Праги, де саме працював один із найвидатніших астрономів того часу — Тихо Браге. У Празі він затримався лише на кілька місяців, після чого з не зовсім зрозумілих причин поїхав до Падуї, де формально вивчав медицину — науку, до якої він не мав жодного потягу ані до, ані після того.

Це вдвічі дивно з огляду на те, що занять астрономією він не полишав. Саме там, у Падуї, Маріус познайомився з Бальдассаре Капрою. Астрономія в ті часи була надзвичайно модною й подекуди скандальною наукою, адже регулярно породжувала відкриття, здатні перевернути уявлення людей про світ.

Ось і в жовтні 1604 року сталася неординарна подія. На небі з’явилося нове світило, яке ми зараз знаємо як наднову Кеплера. Насправді його тоді спостерігало багато вчених по всій Європі, бо воно кидало виклик усталеним уявленням про незмінність небес. Адже зоряне небо вважалося тоді втіленням вічності, про власний рух зір науковці ще нічого не знали, а наднові взагалі були першими транзієнтами, які спостерігали люди.

Спостерігали за новою зорею і Маріус із Капрою у Падуї. Останній передав результати тих спостережень своєму знайомому Галілео Галілею, який в ті часи був не стільки астрономом, скільки популярним лектором на наукові теми. Той узяв та і використав ці дані для того, аби поставити під сумнів уявлення про незмінність сфери зір.

Але при цьому він не згадав Капру як автора спостережень, і той на нього сильно образився. Він написав дуже критичну щодо галілеєвих припущень роботу, в якій звернув увагу на те, що попередня нова зоря спалахнула у 1572 році, й часовий проміжок між ними дорівнює віку Христа. А це щось має значити, але не те, що небеса не є принципово незмінними. Співавтором Капри був Маріус.

Між Капрою та Галілеєм спалахнула справжня війна публікацій, яка згодом переросла у взаємні звинувачення в плагіаті вже з зовсім іншої теми. В очах громадськості переможцем цих брудних суперечок став Галілей, тоді як Капра залишився в пам’яті людей у вкрай негативному світлі.

Телескоп та супутники Юпітера

Сам Симон Марій фіналу цієї історії не застав. Ще у липні 1605-го він повернувся в Ансбаху для того, аби викладати там математику. Однак в очах тодішньої європейської інтелігенції він так і залишився приятелем скандального Капри, людиною, що щось має проти популярного тоді Галілея.

А життя знову зіштовхнуло їх у галузі астрономії. 1608 року Ханс Ліпперхей запатентував зорову трубу, що робила далекі предмети близькими. І згодом одразу кілька вчених здогадалися, що її можна використовувати в астрономічних спостереженнях. Були серед них і Галілей із Маріусом. І так вже сталося, що вони не тільки завершили будівництво своїх телескопів майже одночасно восени 1609-го, а й обидва спробували спостерігати за їхньою допомогою Юпітер.

Хто з них перший побачив, що навколо нього кружляє ще чотири зорі, залишається предметом суперечок вчених вже кілька століть.

Ситуація погіршується тим, що Маріус користувався старим юліанським календарем, а Галілей — вже новим григоріанським. Але як записи не читай, виходить, що відкриття вони зробили з різницею всього у кілька днів. Але Галілей опублікував їхні спостереження раніше. До того ж Марій зробив це спочатку в маленькому місцевому альманаху і тільки у 1614 році його праці стали загальновідомими.

На той момент Галілей уже вважався загальновизнаним першовідкривачем, а навколо нього розгортався скандал, пов’язаний із запереченням геоцентричної системи світу. Маріусу ж ще не забули попередньої ворожнечі з ним. До того ж він сам так і залишився прихильником більш консервативної системи свого вчителя Тихо Браге — тієї самої, в якій планети обертаються навколо Сонця, а Сонце, своєю чергою, — навколо нерухомої Землі.

Тож замість слави відкриття принесло йому лише репутацію скандаліста. Утім, у деякому сенсі він зумів узяти реванш. Річ у тім, що сам Галілей ніяк не називав супутники Юпітера, обмежившись лише нумерацією. Назви Іо, Європа, Ганімед і Каллісто запропонував саме Маріус. Тож насправді жодних претензій один до одного бути не повинно.

Інші відкриття і погляди

Після відкриття супутників юпітера Маріус прожив 15 років. Він встиг зробити ще кілька цікавих, але спірних відкриттів. Перше з них — це туманність Андромеди, найближча до нас галактика.

Що воно таке, Маріус не зрозумів. Але дуже точно підмітив, що це — джерело світла, відмінне від зір, протяжне у просторі. Туманність, за його описом, мала форму свічки. Причому яскравість її рівномірно спадала від центру до країв.

Як і у випадку з галілеєвими супутниками, щодо туманності Андромеди є певні сумніви, що Маріус був першовідкривачем. Адже те, що на цій ділянці неба є щось незрозуміле, відмічали ще середньовічні арабські астрономи. Не виключено, що до рук німецького науковця потрапила перекладена праця когось із них. Але те, що до нього такого докладного опису цього астрономічного об’єкта не було — факт.

Інше важливе, але спірне відкриття Симона Маріуса — дифракційні диски, які з’являються навколо зір, якщо спостерігати їх у телескоп. Це чисто оптичне явище, яке пояснюється недосконалістю інструментів.

Однак Маріус прийняв їх за реальні диски зір. І це штовхнуло його до хибних висновків. Бо якщо він бачить їх у телескоп, значить, вони не можуть бути далеко. Отже, вчення про те, що кожна з них є подібною до Сонця, здавалося йому маячнею. Тож у пам’яті людей він так і залишився доволі суперечливою, хоч і безперечно видатною постаттю.