Темний бік полярних сяйв: на Сонці утворилася величезна «чорна діра»

Полярні сяйва, які в епохи високої сонячної активності спостерігаються навіть в Україні, спричиняє зіткнення нашої планети зі згущеннями заряджених частинок, викинутих Сонцем. Зрозуміло, що для останнього такі викиди теж не проходять безслідно — деякі з них залишають по собі величезні «чорні діри». Одна з яких спостерігалася на видимій півкулі нашого світила на початку грудня. За величезний розмір і незвичну форму журналісти вже прозвали її Оком Саурона.

Якщо ми подивимося на Сонце у звичайний телескоп, захищений спеціальним фільтром — жодної «діри» ми на ньому не побачимо, якою б великою вона не була. Такі структури вчені реєструють під час знімкування у рентгенівському чи дальньому ультрафіолетовому діапазонах електромагнітного спектра. Це дозволяє спостерігати за розігрітою до мільйонів градусів плазмою, з якої складається сонячна корона — розріджена оболонка нашого світила, що простягається безпосередньо над фотосферою, видимою в оптичному діапазоні.

Подія в Києві на перетині мистецтва, космосу та технологій! Дізнатися більше
Корональна діра на Сонці, що спостерігалася на початку грудня. Світлина зроблена в дальньому ультрафіолетовому діапазоні орбітальним телескопом SDO (NASA)

Плазма — стан речовини, у якому вона переважно складається з рівної за сумарним зарядом кількості електронів (негативно заряджених частинок) і позитивних іонів. У випадку сонячної плазми останні являють собою переважно протони — ядра атомів водню. Важливою властивістю цього стану є те, що така речовина проводить електричний струм, а отже, є «чутливою» до магнітних полів. Під час спалахів на Сонці відбувається перезамикання магнітних силових ліній, і їхні петлі часом «виносяться» далеко в космічний простір, витягуючи за собою величезні кількості матерії. Такі явища відомі під назвою корональних викидів маси. В результаті них сонячна корона втрачає великі об’єми водню, і деякі її ділянки стають більш розрідженими. Саме вони й видаються темними на рентгенівських світлинах.

Корональний викид маси, «підхоплений» лініями сонячного магнітного поля, наближається до планети (ілюстрація). Джерело: University of New Hampshire

Довжина діри, яка пройшла центральний сонячний меридіан 2 грудня, складала приблизно 800 тис. км, що на 15% більше радіуса Сонця та майже у 65 разів більше діаметра Землі. Завдяки величезним розмірам хмара плазми, викинутої з неї, виявилася «розмазаною» в космічному просторі, тому під час її зіткнення з нашою планетою збурення геомагнітного поля виявилося слабшим, ніж початково очікувалося. Ввечері того самого дня, 2 грудня, вона спричинила полярні сяйва у досить низьких широтах, але, оскільки на півночі України небо було затягнуте хмарами, побачити їх ми не могли. 4 та 5 грудня вони спостерігались у приполярних областях.

Але за дуже потужних корональних викидів вплив сонячної плазми на земне магнітне поле може виявитися настільки великим, що призведе до порушення радіозв’язку та виходу з ладу систем енергопостачання. Тому однозначно стверджувати, що поява «чорних дір» на Сонці не віщує нам нічого поганого, все ж не можна…

Тільки найцікавіші новини та факти у нашому Telegram-каналі!

Долучайтеся: https://t.me/ustmagazine

Новини інших медіа
Сяючі кулі та свідчення очевидців: Пентагон розкрив нові таємниці НЛО
Рідкісний метеорит містить докази катастрофи на Місяці
Тиск на працівників вартував NASA збитків на 4,6 млн доларів
SpaceX поглинає стартап Cursor за рекордну суму
Темні галактики можуть існувати в околицях Чумацького Шляху
Чорні діри породжують радіоспалахи після розривання зір на частини
До Землі наближається потенційно небезпечний астероїд вперше за 400 років
Чи ховаються іншопланетні зонди у нас під боком? Нове дослідження свідчить, що ми майже не шукали їх
На океанському дні знайшли сліди плутонієвого дощу від стародавньої кілонової
Як Жуль Верн передбачив місію Artemis II за 160 років до її старту