Телескоп Hubble виявив найбільший відомий протопланетний диск. Його діаметр у 40 разів перевищує діаметр Сонячної системи.

300 років тому Іммануїл Кант висунув гіпотезу, що планети нашої Сонячної системи утворилися з ущільненого диска з газу і пилу. Вже в наш час астрономи виявили безліч «планетарних ясел», розсіяних по нашій галактиці. Однак знахідка Hubble виділяється на їхньому тлі. Телескопу вдалося зазнімкувати найбільший протопланетний диск в історії астрономії.
Протопланетний диск IRAS 23077+6707, розташований приблизно в 1000 світлових років від Землі. Його діаметр становить 640 млрд км. Це в 40 разів більше відстані між Сонцем і поясом Койпера. Диск приховує молоду зорю, яка, на думку вчених, може бути або гарячою масивною зорею, або парою світил трохи менше.
Знахідка отримала жартівливе прізвисько «Чівіто Дракули», що відображає походження дослідників — один з них родом з Трансільванії, а інший з Уругваю, де національною стравою є сендвіч під назвою чівіто. Диск повернутий до нас ребром і нагадує гамбургер з темною центральною смугою, оточеною світлими верхніми й нижніми шарами пилу і газу.
Загадкова асиметрія
IRAS 23077+6707 не тільки є найбільшим із відомих нам протопланетних дисків, але також і одним із найнезвичайніших. Завдяки орієнтації, ми можемо детально розглянути його структуру. Диск надзвичайно хаотичний, з яскравими уривками матеріалу, що простягаються далеко над і під ним.
Надзвичайні розміри цих об’єктів стали не єдиною річчю, яка привернула увагу вчених. Нові зображення показали, що вертикальні ниткоподібні об’єкти з’являються тільки на одній стороні диска, в той час, як інша сторона має гострий край і не має видимих ниток. Ця дивна, несиметрична структура припускає, що диск формується під впливом динамічних процесів, таких як недавнє падіння пилу і газу або взаємодія з навколишнім середовищем.
Всі планетні системи формуються з дисків газу і пилу, що оточують молоді зорі. Згодом газ акреціює на зорю, а з решти матеріалу утворюються планети. IRAS 23077+6707 може бути збільшеною версією нашої ранньої Сонячної системи з масою диска, що оцінюється в 10–30 разів більше маси Юпітера — достатньою кількістю матеріалу для утворення декількох газових гігантів.
«Теоретично, IRAS 23077+6707 може містити велику планетну систему», — сказала провідна авторка дослідження Крістіна Монш. «Хоча формування планет у таких масивних середовищах може відрізнятися, основні процеси, ймовірно, схожі. Зараз у нас більше питань, ніж відповідей, але ці нові зображення є відправною точкою для розуміння того, як формуються планети з плином часу і в різних середовищах».
За матеріалами NASA