Венера і Юпітер 9 червня 2026 року зійдуться на вечірньому небі так близько, що обидві планети опиняться в одному полі зору. Це явище астрономи називають сполученням, а романтики — небесним поцілунком. Ми зібрали найкращі світлини обох планет, щоб ви могли насолодитися їхньою красою ще до цієї події.
Венера на знімках космічних місій
Венера є другою планетою від Сонця і найближчою сусідкою Землі. За розміром і масою вона дуже схожа на нашу планету, через що отримала назву її двійника. Однак умови на поверхні кардинально відрізняються від земних: температура сягає понад 467 °C, а атмосферний тиск поблизу поверхні у 92 рази перевищує земний.
Венера обертається навколо своєї осі у зворотному напрямку відносно більшості планет Сонячної системи, тому для спостерігача на поверхні Сонце сходило б на заході й заходило б на сході. Один оберт навколо осі займає 243 земні доби. Атмосфера планети складається переважно з вуглекислого газу і вкрита суцільним шаром хмар із сірчаної кислоти, які роблять поверхню недоступною для прямого оптичного спостереження.
Перший знімок Венери з близької відстані
Цей знімок Венери апарат Mariner 10 зробив 5 лютого 1974 року під час першого близького прольоту повз планету. Зображення отримали за допомогою ультрафіолетового фільтра й обробили з підсиленням кольорів, щоб передати структуру хмарного покриву. Апарат запустили 3 листопада 1973 року на ракеті-носії Atlas-Centaur.
Венера очима Mariner 10
Цей знімок апарат Mariner 10 зробив під час відльоту від Венери. На ньому видно планету розміром із Землю, повністю загорнуту в суцільний глобальний шар хмар. Зображення оновлено з використанням сучасного програмного забезпечення.
Поверхня Венери крізь хмарний покрив
Це зображення поверхні Венери крізь суцільний хмарний покрив створене на основі радарних спостережень, зокрема знімків апарата Magellan, який охопив понад 98 % поверхні планети. Прогалини заповнили зображеннями наземного радара обсерваторії Аресібо. Складений знімок обробили в кольорах для підвищення контрастності й виділення дрібних деталей.
Місію Magellan запустили 4 травня 1989 року, апарат вивели на орбіту з вантажного відсіку «космічного човника» Atlantis 5 травня того ж року. Magellan перебував на орбіті Венери з 10 серпня 1990 року до 13 жовтня 1994 року, коли його скерували в атмосферу планети.
Нічна сторона Венери
Під час прольоту повз Венеру в лютому 2021 року апарат Parker Solar Probe зафіксував нічну сторону поверхні планети за допомогою інструмента WISPR.
Він зареєстрував слабке теплове випромінювання нічної поверхні планети в ближньому інфрачервоному діапазоні. Завдяки частковій прозорості атмосфери на окремих довжинах хвиль на зображеннях проглядають особливості рельєфу великих розмірів, зокрема високогірні області та рівнини. Було зафіксовано нічне світіння атмосфери, пов’язане з рекомбінацією атомарного кисню в молекули O₂.
Юпітер на знімках місії Juno
Юпітер є п’ятою і найбільшою планетою Сонячної системи, яка за масою більш ніж удвічі перевершує всі інші планети разом узяті. Його екваторіальний радіус становить 71 488 км, що в 11,2 раза перевищує радіус Землі. За класифікацією Юпітер належить до газових гігантів.
Найдетальніші знімки Юпітера отримують за допомогою камери видимого діапазону JunoCam на борту місії Juno. Апарат фотографує полюси, хмарний покрив і супутники планети з безпрецедентною чіткістю. Команда місії від початку запрошує ентузіастів обирати об’єкти для знімкування та обробляти оригінальні зображення.
Хаотичні хмари північної півкулі
Такий вигляд має північна півкуля Юпітера зблизька. Під час 61-го близького прольоту апарата Juno повз планету 12 травня 2024 року камера JunoCam зафіксувала цю ділянку хмарного покриву. Науковець-ентузіаст Гері Ізон обробив оригінальні дані інструмента, посиливши кольори та чіткість.
На знімку видно регіон складчастих філаментів, де зональні течії, що формують звичні смугасті візерунки на хмарах Юпітера, розпадаються. Це призводить до турбулентних хмарних структур, які помітно змінюються впродовж лічених днів.
Циклони південного полюса
Південний полюс Юпітера апарат Juno сфотографував з висоти близько 52 000 км. Овальні утворення на знімку є циклонами діаметром до 1000 км. Зображення отримали під час трьох окремих орбітальних прольотів і поєднали в одне з посиленими кольорами та стереографічною проєкцією.
Тінь Іо на Юпітері
Темне коло на хмарному покриві Юпітера є тінню від супутника Іо під час сонячного затемнення. Ширина тіні становить близько 3600 км, що приблизно відповідає діаметру самої Іо. Знімок зробили 11 вересня 2019 року під час 22-го близького прольоту апарата поблизу планети, а науковець-ентузіаст Кевін М. Гілл опрацював оригінальні зображення, підсиливши кольори.
Юпітер переживає такі затемнення часто завдяки великій кількості супутників і незначному нахилу осі відносно нормалі до площини орбіти. Вісь планети відхилена від неї лише на 3,1 градуса, тобто практично перпендикулярна площині орбіти, тоді як у Землі цей показник становить 23,4 градуса, у Марса 25,2, а Венера і зовсім обертається у зворотному напрямку з нахилом близько 177 градусів. Саме тому Сонце на небі Юпітера ніколи не відходить далеко від екваторіальної площини й супутники регулярно відкидають тіні на хмари впродовж усього юпітеріанського року.
Шторми та хмари північної півкулі
На знімку видно два великі вихрові шторми у північній півкулі Юпітера, зафіксовані під час 38-го орбітального прольоту апарата 29 листопада 2021 року. Зображення отримали з висоти близько 6140 км на широті 50 градусів північної широти, і на ньому можна розрізнити деталі розміром до 4 км.
Над нижнім штормом помітні яскраві утворення, що виступають вгору і відкидають тіні на хмарний шар нижче. Попри те, що на його тлі вони здаються дрібними, такі хмари зазвичай сягають 50 км у поперечнику. Кевін М. Гілл опрацював оригінальні зображення, підсиливши кольори та контраст.
Блискавка на Юпітері
Під час 31-го близького прольоту повз Юпітер 30 грудня 2020 року апарат Juno зафіксував світіння від розряду блискавки у вихорі поблизу північного полюса планети. Знімок зробили з висоти близько 32 000 км над хмарним покривом на широті приблизно 78 градусів. У 2022 році науковець ентузіаст Кевін М. Гілл опрацював оригінальні зображення з JunoCam.
На Землі блискавки виникають у грозових хмарах, що містять воду, переохолоджені краплі та кристали льоду, і найчастіше трапляються в екваторіальних широтах. На Юпітері вони спостерігаються переважно біля полюсів, а хмари містять суміш аміаку і води.
Велика Червона Пляма Юпітера
Під час 12-го близького прольоту апарата Juno 1 квітня зображення Великої Червоної Плями отримали з висоти від 24 749 до 49 299 км над хмарним покривом на південних широтах від 43,2 до 62,1 градуса. Знімок є комбінацією трьох окремих зображень, зроблених протягом 15 хвилин. Науковці-ентузіасти Джеральд Айхштедт і Шон Доран опрацювали оригінальні дані з JunoCam, посиливши кольори.
Джерела: science.nasa.gov, science.nasa.gov
