55 років тому місячна програма США могла перерватися вже після двох польотів. Це сталося б у разі, якби під час місії Apollo 14, як і під час попередньої, виникли технічні проблеми й астронавтам довелося повернутися назад. Однак 5 лютого 1971 року місячний модуль Antares все ж здійснив посадку поблизу формації Фра Мауро й фактично врятував програму.
Проблемний політ
5 лютого 1971-го, рівно 55 років тому, в межах місії Apollo 14 модуль Antares здійснив посадку біля формації Фра Мауро на Місяці. Алан Шепард та Едгар Мітчелл стали п’ятою та шостою людьми, які досягли поверхні нашого супутника.
Хоча Apollo 14 був аж третім космічним кораблем, який досяг поверхні Місяця, та й сама місія включала не так вже й багато наукових експериментів, вона примусила екіпаж та інженерів на Землі викластися на повну. Бо NASA як ніколи був потрібний успіх.
Почалося все у серпні 1969 року. Apollo 11 вже злітав на Місяць, підготовка Apollo 12 ішла повним ходом. NASA вже оголосила екіпажі для двох наступних польотів, а плани місій були розписані аж до Apollo 20. Згідно із цим планом, Apollo 14 мав стартувати у липні 1970-го.
Але до січня 1970-го інтерес американського суспільства до цієї теми почав згасати, бюджет програми урізали, а частину місій скасували. Хай там як, а Apollo 13 стартував у квітні. Очікувалося, що він дослідить формацію Фра Мауро, щоб зрозуміти, як утворилося Море Ясності, та проведе зйомку ділянок, на які мають сісти наступні місії. Однак на борту стався вибух, висадку скасували й астронавтам ледве вдалося повернутися на Землю.
Звісно, така подія змусила інженерів перебрати ракету й корабель буквально по гвинтику. Старт Apollo 14 був відкладений, а цілі місії переглянуті. Замість кратера Літтлров, де за початковим планом мав приземлитися посадковий модуль, його спрямували до формації Фра Мауро — надто вже цікавим для науковців був цей давній регіон. Паралельно астронавт, що залишався на командному модулі, мав докладно зафіксувати кратер Декарт і переконатися, що там є ділянки, придатні для посадки Apollo 16.
Екіпаж Apollo 14
Оскільки головні дослідження, які мав здійснити екіпаж корабля, лежали в галузі геології, астронавти тренувалися переважно у збиранні зразків. І це не викликало у них особливого ентузіазму, бо голови в усіх трьох були зайняті тим, як без проблем долетіти до Місяця.
Річ у тім, що американська публіка цікавилася Місяцем все менше і менше, розмови про те, що для грошей є краще застосування, звучали дедалі частіше. Якби й цього разу в польоті знову щось трапилося, в результаті чого довелося б повертатися без посадки, це могла бути остання спроба досягти нашого супутника.
Тож навантаження на екіпаж було значним, адже з усіх трьох досвід космічного польоту мав лише командир Алан Шепард. Проте і його досвід обмежувався суборбітальною мандрівкою на борту Mercury-Redstone 3, що відбулася за десять років до старту Apollo 14.
Не те щоб Едгар Мітчелл, який мав скласти йому компанію у місячному модулі, та Стюарт Руса, що мав залишатися на орбіті в командному модулі, були недосвідченими. Кожен з них був пілотом із багаторічним стажем. Руса, крім того, був пожежником-парашутистом, тобто йому доводилося десантуватися в епіцентр лісових пожеж. А Мітчелл мав ступінь доктора наук у галузі аеронавтики.
Однак до того моменту жоден із них по-справжньому не побував у космосі. І не було впевненості, що навіть 8000 годин нальоту Шепарда на бойових літаках та численні посадки на авіаносець зможуть підготувати його до посадки на Місяць.
Старт і політ на Місяць
Попри всі сумніви, 31 січня 1971 року Apollo 14 стартував з майданчика 39A на мисі Канаверал. Старт минув успішно, третій ступінь ракети Saturn-V вивів корабель на траєкторію до Місяця. І тут на астронавтів чекало перше випробування.
Як і кожен із кораблів Apollo, той, на якому летіли Шепард, Мітчелл та Руса, складався з командного та посадкового модулів. У цій місії перший із них мав назву Kitty Hawk на честь міста, де брати Райт здійснили свій перший політ, а другий — Antares на честь найяскравішої зорі сузір’я Оріона.
І як і в кожній місії Apollo, запускали модулі разом, але не в тому положенні, в якому вони мали розстиковуватися і зістиковуватися. Саме тому через три години після старту хтось з екіпажу мав вийти у космос, переміститися до командного модуля та перевернути його як треба.
Під час місії Apollo 14 ця роль дісталася Стюарту Руса. Він здійснив шість спроб стикування, і всі вони виявилися безрезультатними. Очевидно було, що тримачі, які мали б забезпечувати з’єднання, чомусь не входять у призначені для них пази.
Шепард підозрював, що щось не так зі спеціальним штирем — елементом стикувального пристрою. Однак перевірити це можна було лише розгерметизувавши командний відсік, у скафандрі пролізши в майбутній стикувальний шлюз і оглянувши механізм іззовні. Це було далеко за межами плану польоту, але без такої перевірки місію довелося б перервати.
Шепард уже готувався надягати скафандр, коли із Землі надійшла команда спробувати втягнути цю деталь зсередини. На превеликий подив, це вдалося: Antares успішно пристикувався, і експедиція змогла продовжити політ.
Що у Місяця всередині
4 лютого Apollo 14 вийшов на селеноцентричну орбіту і в цей же момент відбувся перший науковий експеримент, що був у плані місії. При цьому астронавти до нього не мали жодного стосунку. Просто останній ступінь їхньої ракети врізався у Місяць.
Ще екіпаж Apollo 12 восени 1969 року залишив на поверхні нашого супутника сейсмометр. Але той за роки своєї роботи зафіксував тільки те, що це мертве в геологічному плані небесне тіло. А науковцям було дуже цікаво дізнатися, що ж всередині.
Ось так і народився план, який потім неодноразово повторювався. Треба просто створити штучне джерело сейсмічних хвиль. І саме цю роль виконував останній ступінь ракети, яка вивела Apollo 14 на місячну траєкторію. Коливання пройшли крізь товщу місячних порід і розповіли вченим, що у Місяця всередині.
Однак головне дослідження все ж мали провести люди. Шепард та Мітчелл залізли у посадковий модуль та вирушили до Фра Мауро. 5 лютого 1971 року о 9:18 за всесвітнім часом Antares сів, а ще за якийсь час Шепард, а за ним і Мітчелл вийшли на поверхню. «Це був довгий шлях, але ось ми тут», — прокоментував цей момент командир експедиції.
Далі розпочалася триденна місія на поверхні. Астронавти збирали зразки, піднялися на вал сусіднього кратера Конус. Також вони встановили на поверхні кутникові відбивачі. Ці нехитрі пристрої дозволили вченим на Землі відправити до Місяця лазерний промінь і отримати назад його відображення. Завдяки цьому стало можливим надзвичайно точно встановити відстань до нашого супутника. Згодом з’ясувалося, що Місяць повільно віддаляється від нас.
Серед зразків, зібраних Шепардом і Мітчеллом, особливо виокремлюється Велика Берта. Він утворився на Землі приблизно 4,0–4,1 млрд років тому, але потім був викинутий з планети й невдовзі опинився на Місяці, який тоді був втричі ближчий до Землі, ніж зараз. Кристали циркону, які у ньому містяться, багато розповіли дослідникам про події того часу.
Загалом Шепард та Мітчелл пробули на Місяці 33 години 24 хвилин. Після цього вони стартували з її поверхні й невдовзі зістикувалися з командним модулем. На них чекало повернення додому.
Місячні дерева
У цей час Руса, який залишився у командному модулі, теж не байдикував. Він проводив спостереження за поверхнею Місяця, зокрема, знімав кратер Декарт у пошуку гарних майданчиків для посадки наступних експедицій. Щоправда, у нього вийшла з ладу основна камера, тож йому довелося користуватися запасною. Однак своє завдання він виконав.
Крім того, у Руси був свій власний науковий експеримент. Ще на Землі директор Лісової служби США Едвард Кліфф, який був знайомий з астронавтом ще з часів його роботи пожежником, запропонував йому взяти з собою пакет із насінням кількох порід дерев: сосни ладанної, платана, ліквідамбра, секвої та псевдотсуга Мензіса.
Метою експерименту було подивитися, як проростуть дерева і чи не викличе космічна радіація якісь серйозні зміни. Після повернення екіпажу на Землю насіння проростили, фахівці довго вивчали саджанці, але так і не знайшли аномалій.
Тож було вирішено висадити їх у 1975–76 роках у межах святкування 200-річчя Декларації незалежності США. Так з’явився термін «місячні дерева». Їх розсадили по багатьох штатах США, а згодом вони дали своє насіння, яке невдовзі проросло. Ну а перше таке дерево посадив сам Стюарт Руса.
