Gemini — це американська програма 1960-х років впродовж якої було здійснено 12 запусків однойменних космічних апаратів. Головною її метою було навчити людей і техніку зближуватися й стикуватися у космосі. У майбутньому це дозволило зробити наступний важливий крок — відправити кораблі Apollo до Місяця.
Чому з’явилася програма Gemini
Рівно 60 років тому, 15 грудня 1965-го, на орбіті Землі вперше одночасно опинилися аж чотири астронавти. Сталося це під час польоту космічних кораблів Gemini-6 та Gemini-7. При цьому в якийсь момент кораблі перебували на відстані менш ніж 2 м один від одного й астронавти добре бачили один одного через ілюмінатори.
Робили вони все це не просто так. Щоб зрозуміти мету і значущість тієї зустрічі на орбіті, треба повернутися у першу половину 1960-х. Тривають космічні перегони. Перший їхній етап — запуск на орбіту першого супутника і першої людини виграв СРСР, проте США наступають йому на п’яти. Американцям потрібна реалізація чогось такого, про що їхні опоненти тільки мріють.
Наступна мета, досягнувши якої можна отримати надійну перевагу, вже визначена — політ на Місяць. Вже навіть затверджений загальний план польоту за програмою Apollo, але він передбачає купу речей, які раніше в NASA не робили: маневри на орбіті, зближення та стикування космічних апаратів на орбіті, позакорабельна діяльність.
І все це треба було якось відпрацювати у безпечніших умовах. Тож паралельно з будівництвом кораблів Apollo, посадкових модулів та гігантських ракет Saturn 5 вирішили реалізувати значно простішу і менш масштабну програму Gemini.
Основою її став однойменний корабель, який був збільшеним варіантом попереднього пілотованого орбітального апарата Mercury. Від нього він відрізнявся тим, що був двомісним, мав стикувальний шлюз та покращені можливості для орбітальних маневрів. Для запусків використовували модифіковану балістичну ракету Titan II, що дозволило максимально скоротити підготовку до реалізації програми.
Перші польоти
Для програми Gemini 1962 року провели окремий відбір астронавтів. Спочатку було 508 пілотів, кількість яких поступово зменшували, аж поки їх не лишилось семеро, їх і почали готувати до польотів із майбутнім прицілом, що, можливо, ці ж люди потім полетять і на Місяць.
Проте розпочалося все з безпілотних місій. Перша з них відбулася 8 квітня 1964 року. Основною метою було перевірити, як апарат вийде на орбіту й увімкне всі системи. Це завдання було виконане протягом 4 годин 50 хвилин, проте корабель залишався на орбіті ще впродовж чотирьох годин, після чого згорів в атмосфері. Теплового щита на ньому не було. Його разом з усією системою повернення на Землю випробовували під час наступної місії Gemini-2. Вона відбувалася 19 січня 1965 року і тривала лише 18 хв і 16 с. Фактично це був просто суборбітальний політ, під час якого ракета вийшла за межі атмосфери, корабель відділився і здійснив посадку.
Обидва польоти визнали успішними, й уже в наступній Gemini-3 на орбіту вирушили одразу два астронавти: Вірджіл Гріссом та Джон Янг. Перший із них потім загинув під час наземних випробувань Apollo-1. Другий згодом літав і на Місяць, і на шатлі, й взагалі роботу в NASA полишив уже в ХХІ столітті. Але тоді, у березні 1965 року, їхня місія була простою: зробити кілька обертів навколо нашої планети й без проблем приземлитися у заданому районі. На той момент навіть це було непросто, але вони все виконали як треба.
Далі була місія Gemini-4, яка тривала з 3 по 7 червня. Головне, що під час неї відбувалося, — перший американський вихід у відкритий космос. Його здійснив Едвард Вайт в той час як його товариш Джеймс Макдівітт лишався в кабіні. Радянські космонавти перший вихід у відкритий космос здійснили лише за три місяці до того, 18 березня. Відстань у космічних перегонах скоротилася до мінімуму.
Рекордні польоти
Вирватися вперед американцям вдалося під час наступного польоту, який здійснив корабель Gemini-5. Тоді Гордон Купер та Чарльз Конрад перевершили рекорд тривалості польоту, встановлений 1963 року Валерієм Биковським на «Восході-5». Американці провели на орбіті 7 діб 22 години й 55 хвилин. Також під час цього польоту вперше були випробувані паливні елементи для забезпечення електричного живлення.
Водночас астронавти вперше спробували здійснити маневр зближення з іншим космічним апаратом. З цією метою із Землі була запущена ракета Agena — по суті, просто порожній верхній ступінь носія. Однак виконати це завдання не вдалося.
А далі настав грудень 1965 року. Спочатку планувалося, що будуть здійснені два пілотовані запуски, під час першого з яких (Gemini-6) Волтер Ширра та Томас Стаффорд знову спробують зблизитися з черговою Agena, але запуск останньої, який мав відбутися ще до їхнього старту, виявився невдалим.
Отже, плани довелося переглядати. Спочатку 4 грудня у космос вирушив Gemini-7 із Френком Борманом та Джеймсом Ловеллом на борту. У них було своє завдання — встановити новий рекорд тривалості польоту і протриматися 14 діб. Вони його виконали.
Однак водночас було ухвалене рішення про те, що 15 грудня в космос має вирушити Gemini-6, і невдовзі після цього кораблі мають спробувати зблизитися. Що їм і вдалося зробити, продемонструвавши, що NASA може впоратися з одним із найскладніших завдань під час польоту на Місяць — зустрічі модулів у космосі.
Але зблизитися — ще не значить зістикуватися. Це було наступне складне завдання, і його виконали Ніл Армстронг та Девід Скотт на борту Gemini-8. Політ відбувався у березні 1966 року, і цього разу Agena успішно вийшла на орбіту, її вдалося «упіймати» й зістикуватися. Програма Apollo ставала дедалі ближчою.
Завершення програми Gemini
Після цього було ще чотири польоти за програмою Gemini-9. Політ, у якому спочатку мали брати участь Еліот Сі та Чарльз Бассет, мав відбутися у травні 1966-го. Однак 28 лютого обидва пілоти загинули в аварії тренувального літака Т-38. Тож їхнє місце зайняли дублери Томас Стаффорд та Юджин Сернан.
Але на цьому неприємності не завершились. Agena, відпрацювання стикування з якою було однією з головних цілей місії, знову не змогла досягти орбіти. Старт перенесли, й цього разу астронавтам вдалося не тільки зблизитися з нею, а й здійснити два виходи у відкритий космос.
Gemini-10 із Джоном Янгом та Майклом Колінзом на борту стартувала 18 липня 1966 року. Цього разу астронавтам вдалося зустрітися аж із двома ракетами-мішенями. Крім того, вони здійснили два виходи у відкритий космос.
Gemini-11 із Чарльзом Конрадом та Річардом Гордоном стартувала уже у вересні того ж 1966 року. Цього разу метою польоту було встановлення нового рекорду. Корабель віддалився від Землі на відстань у 1374 км. Крім того, астронавти здійснили вихід у відкритий космос та провели низку експериментів.
Було зрозуміло, що все, що можна відпрацювати на Gemini, вже відпрацьовано, і треба переходити до Apollo. Однак наостанок керівництво NASA вирішило ще раз відпрацювати зближення, стикування та вихід у космос. Що і зробив екіпаж Gemini-12 у листопаді 1966 року.
Програма Gemini завершилася, але не тому, що зазнала невдачі. Навпаки, вона виявилася дуже успішною, адже американські астронавти та інженери отримали найголовніше — практичний досвід не просто польоту в космосі, а й цілеспрямованої роботи в ньому. Він потім став у пригоді під час подорожей на Місяць та освоєння космічного простору загалом.
Цікаво, що Радянський Союз, дізнавшись про програми Gemini та Apollo, одразу ж відчув у них загрозу для свого лідерства у космосі. Радянські інженери спробували реалізувати дуже схожу до Gemini програму «Восход». І вона навіть мала певний успіх. Саме вийшовши з одного з таких кораблів у відкритий космос, Олексій Леонов став першою людиною, яка зробила це. Однак навіть у Радянському Союзі розуміли, що викидати катапультне крісло з маленького «Востока» для того, аби перетворити його з одномісного корабля на дво- чи навіть тримісний, — дуже погане рішення.
А головне — незрозуміло, навіщо було йти на такі ризики, адже програма Gemini була цінна насамперед як перший щабель на шляху до Apollo. Уже в 1966–1967 роках було очевидно, що радянська космічна програма не встигає за американською. Зрештою, космонавти СРСР все ж отримали той самий досвід, який дозволив їм почуватися в космосі не гостями. Тож там переорієнтували зусилля на освоєння навколоземної орбіти.
Але цікаво у програмі Gemini інше. Ці «базові вправи з орбітального маневрування», без яких ані станцію збудувати, ані на інші планети полетіти, СРСР та США пройшли ще у 1960-х роках. Але відтоді, попри те, що чимало країн заявляли про свої космічні амбіції, тільки одна з них змогла повторити цей шлях. Йдеться про Китай, який вже у ХХІ столітті зміг реалізувати програми «Шенчжоу» та «Тянгун». Схоже, що не така вже вона і проста, та «тренувальна» програма Gemini.
