Зараз вважається, що великих планет у Сонячній системі тільки вісім. Однак теорія, що за орбітою Нептуна має бути ще й дев’ята, спливає в обговореннях знову і знову. Чи має вона під собою надійні докази й чи варто взагалі звертати на неї увагу?
Планета за орбітою Нептуна
У 2006 році астрономи вирішили, що для точнішого опису Сонячної системи треба ввести новий тип об’єктів: карликові планети. Результатом цього стало те, що Плутон потрапив до їхнього числа, і великих планет виявилося тільки вісім.
Відтоді деякі астрономи висловлюють думку, що десь має бути справжня дев’ята планета, така як Земля, Уран чи навіть Юпітер за розміром. Варто зазначити, що подібні ідеї висловлювалися ще в ті часи, коли Плутон вважався повноцінною планетою, тільки тоді таємниче тіло називали десятою планетою, або ж планетою Х.
Але звідки взагалі взялися припущення, що на околицях Сонячної системи має бути щось подібне. Цьому ми завдячуємо історії відкриття попередніх планет.
Невидима планета
З давніх-давен астрономи знали сім небесних тіл, що поводились не так, як зорі: Меркурій, Венеру, Місяць, Сонце, Марс, Юпітер та Сатурн. Їх ніхто не відкривав, бо і так міг спостерігати хто завгодно. Потім настали часи панування геліоцентризму, й науковці висновку, що навколо Сонця обертаються шість планет: Меркурій, Венера, Земля, Марс, Юпітер і Сатурн.
Коли 1781 року Вільям Гершель відкрив Уран, це стало одним із найважливіших астрономічних відкриттів того часу. І не тільки через те, що змушувало переглянути давно відомі речі, а й тому, що добре пояснювало певні невідповідності у розрахунках і даних спостережень, що існували доти.
Стало зрозуміло, що планети можуть залишатися невидимими через недосконалість нашої техніки спостереження, але при цьому видавати себе гравітаційним впливом. Підтвердженням цього стало відкриття 1846 року Нептуна, положення якого було заздалегідь обраховане. Але відхилення спостережень від розрахунків продовжували знаходити, тож припущення про існування ще однієї планети за орбітою Нептуна було цілком логічним.
Відкриття 1930 року Плутона ніби як підтвердило, що нові планети у Сонячній системі можна відкривати й надалі, але згодом стало зрозуміло, що він занадто малий для того, аби серйозно впливати на рух решти тіл. Зате поруч із ним почали знаходити більше карликових планет. Однак пошуки чогось великого вже стали традицією.
Тим часом рух великих планет на початку XXI століття відстежувався вже зі значно більшою точністю і розбіжностей із теоретичними передбаченнями виникало все менше. Теорія великої планети за Нептуном ставала все маргінальнішою.
Браун і Батигін
У 2010–2011 роках пошуки дев’ятої планети зазнали серйозного удару, який мав би остаточно покласти їм край. Супутник WISE здійснив огляд усього неба в інфрачервоному світлі й виявив певну кількість раніше невідомих коричневих карликів на відстанях лише у кілька світлових років від нас.
Але водночас це відкриття означало, що безпосередньо за орбітою Нептуна великих тіл немає, інакше б їх уже побачили. Існування планет розміром з Юпітер чи коричневих карликів виключено взагалі. Існування нептунів та суперземель виключено до відстані у кілька сотень астрономічних одиниць від Сонця.
Проте саме тоді теорія дев’ятої планети отримала друге дихання і набула сучасного вигляду. У 2014 році Чедвік Трухільйо та Скотт Шеппард виявили, що одразу шість відомих на той момент великих транснептунових об’єктів перетинають площину екліптики саме в момент перигелію, тобто свого найбільшого наближення до Сонця. Це могло бути пояснено наявністю дев’ятої планети, й відтоді саме цей аргумент є основним для її пошуків.
Нова теорія більше не прив’язана до великих планет і не суперечить даним WISE. Загалом її можна звести до твердження, що так, планета є, але вона менша за Нептун і розташована значно далі, ніж він, від Сонця.
У 2016 році Майкл Браун та Костянтин Батигін показали, що транснептунових об’єктів, орбіти яких мають певну аномалію, є кілька десятків, і за їхньою допомогою вирахували, що маса планети має бути десь вдесятеро більшою за земну, а за діаметром — у 2–4 рази.
Щобільше, вони вирахували кілька можливих областей, в яких зараз можна було б спостерігати дев’яту планету. Але для цього знадобилося б чимало спостережень на найбільших астрономічних інструментах Землі.
Щоправда, майже одразу інші астрономи заявили, що вибірка транснептунових об’єктів виглядає дещо штучно і загалом уся ідея схожа на спробу попіаритися і виторгувати собі дефіцитний час на великих телескопах. Однак, по суті, заперечити припущення так одразу не вдалося.
Тільки у 2021 році вчені проаналізували дані одразу кількох астрономічних оглядів і дійшли висновку, що нічого аж такого аномального у транснептунових об’єктах, на які спиралися Браун із Батигіним, немає, і їхні орбіти не можуть слугувати аргументом на користь існування дев’ятої планети. На що автори сенсаційної теорії відповіли, що у критиків недостатньо даних для того, аби повністю заперечити їхні висновки.
То є чи немає?
Відтоді в науковій спільноті склалася така ситуація щодо дев’ятої планети: більшість учених не сприймає розрахунки Брауна і Батигіна як переконливі, тоді як меншість продовжує шукати спосіб довести, що планета таки існує. Проблема полягає в тому, що без безпосереднього зображення всі ці розрахунки залишаються лише гіпотезою.
А «взяти й подивитися» не так просто, як здається. За розміру в кілька радіусів Землі й відстані у кілька сотень астрономічних одиниць дев’ята планета навіть для найкращих астрономічних інструментів здаватиметься крихітною цяточкою серед мільйонів таких самих, які є віддаленими зорями.
Існує століттями перевірений спосіб відрізнити зорю від об’єкта Сонячної системи. Останні повинні мати відносно велику величину власного руху, тобто мають на тлі перших відносно відчутно зміщуватися. Проте у дев’ятої планети, якщо вона зараз перебуває близько афелію, ця швидкість настільки невелика, що простежити її рух практично неможливо.
У червні 2025 року астрономи знайшли аж двох можливих кандидатів на роль дев’ятої планети. Зроблено це було завдяки роботі з архівом інфрачервоних даних. Однак, знову ж, це — лише крихітна цяточка, яка практично не рухається небом. На те, аби підтвердити чи спростувати її існування, можливо, підуть роки.
Зараз науковці великі надії покладають на обсерваторію Вери Рубін, яка побачила своє перше світло влітку 2025 року. Цей телескоп зможе розгледіти не лише дев’яту планету, якщо вона справді є, але й купу транснептунових об’єктів, які досі залишаються невідомими. Так чи інакше, за кілька років вона або підтвердить існування чогось великого за орбітою Нептуна, або спростує можливість його присутності там, поклавши край багаторічним пошукам.
