Наука виявила новий парадокс. Наше прагнення пізнати таємниці Всесвіту космічними місіями можуть ненавмисно їх знищувати. Нове дослідження, опубліковане в Journal of Geophysical Research: Planets, попереджає: вихлопи посадкових апаратів здатні швидко забруднити навіть найвіддаленіші куточки Місяця. Це загрожує унікальним «капсулам часу» — регіонам, де мільярди років можуть зберігатися ключі до розуміння виникнення життя на Землі.
Крижані архіви Місяця
На полюсах Місяця існують глибокі кратери, куди мільярди років не заглядало Сонце. У цих вічно затінених областях панує холод, що зберігає лід, принесений кометами та астероїдами мільярди років тому. Науковці вважають, що в цьому льоду можуть бути «заморожені» органічні молекули — ті самі будівельні блоки, з яких колись склалося життя на нашій планеті.
«На Землі сліди цих древніх молекул зникли через геологічну активність. Місяць — це музей, де вони могли зберегтися», — пояснює ідею дослідження.
Моделювання загрози
Щоб оцінити ризик, вчені під керівництвом Сільвіо Сінібальді з ESA та Франсіски Пайви з Instituto Superior Técnico створили комп’ютерну модель. Вони симулювали, як молекули метану (компонент вихлопних газів космічних апаратів) поширюватимуться під час посадки, наприклад, місії на південний полюс.
Результати неприємно вразили: менш ніж за дві місячні доби частина метану вже могла б долетіти до північного полюса. А всього за тиждень за місячним часом понад половина викинутого газу «затримується» на холодних полюсах.
«Найбільшою несподіванкою був час. Молекули поширилися від південного полюса до північного приблизно за місячний тиждень», — коментує Сінібальді.
Ключ до такої швидкості — майже повна відсутність атмосфери. Молекулам метану нічого не заважає рухатися. Сонячне світло їх «підштовхує», а холод полюсів утримує. Вони рухаються балістичними дугами, наче гумові м’ячики у порожній кімнаті.
«Ми продемонстрували, що молекули можуть перетнути всю поверхню Місяця. Де б ви не приземлилися, забруднення потенційно може бути всюди», — констатує Пайва.
Шлях до чистої науки
Однак науковці не лише констатують проблему, а й шукають шляхи її розв’язання. Холодніші майданчики для посадки можуть краще утримувати вихлопи. Також досліджують ідею, чи можуть забруднювачі осідати лише на поверхні льоду, не проникаючи глибше до чистих шарів.
Головне зараз — підтвердити моделі реальними вимірами на Місяці. «Це реальність, з якою нам доведеться мати справу. Ми втратимо важливу можливість, якщо не будемо готові», — наголошує Сінібальді.
Дослідження нагадує: Місяць — це не просто ціль, а крихкий науковий заповідник, що потребує такого ж обережного ставлення, як національні парки або Антарктида на Землі.
Раніше ми повідомляли про те, як науковці помилялись щодо розповсюдження води на Місяці.
За матеріалами SciTechDaily
