Під час місії Artemis II, котра має стартувати у квітні, четверо астронавтів зроблять крок, на який людство не наважувалося десятиліттями: вони вийдуть за межі захисного магнітного поля Землі. У цій подорожі корпус космічного корабля Orion стане їхнім єдиним захистом від смертельно небезпечної люті Сонця.
Протягом десяти днів польоту фахівці NASA та NOAA працюватимуть у режимі 24/7. Їхнє завдання — перетворювати дані про космічну погоду на рішення, що можуть врятувати життя екіпажу в режимі реального часу.
Мільярд водневих бомб за одну мить
Космічна погода — це не про хмари чи дощ. Це гігантські вибухи, відомі як сонячні спалахи, потужність яких може перевищувати енергію мільярда водневих бомб. Разом із ними Сонце викидає корональні маси — колосальні хмари частинок, що в сотні разів більші за нашу планету.
Найбільшу небезпеку становить сонячний вітер з енергетичних частинок. Маючи величезну швидкість, вони здатні прошивати обшивку корабля та уражати екіпаж. Високий рівень опромінення — це не лише ризик раку в майбутньому, а й загроза когнітивним здібностям астронавтів безпосередньо під час польоту.
Всевидяче око: від супутників до марсоходів
Щоб не пропустити «сонячний удар», NASA використовує цілу армаду космічних апаратів. Мережа зондів, таких як SDO та SOHO, стратегічно розміщена по всій Сонячній системі для безперервного моніторингу нашої зорі.
Цікаво, що навіть марсохід Perseverance, перебуваючи на Марсі, виконує роль космічного вартового. Завдяки своєму розташуванню він може бачити ту сторону Сонця, яка наразі прихована від Землі. Камери Mastcam-Z дозволяють помітити великі сонячні плями за два тижні до того, як вони розвернуться в бік нашої планети, даючи науковцям дорогоцінний час для підготовки.
Ефект «радіаційної ванни»
Енергійні частинки не летять по прямій — вони рухаються спіралями вздовж ліній магнітного поля Сонця, хаотично розсіюючись. Астрофізики порівнюють цей процес із наповненням ванни: рівень радіації всередині Orion зростатиме поступово, а не миттєво.
Для контролю ситуації всередині кабіни встановлена система датчиків HERA, а кожен астронавт має персональний дозиметр. Якщо прилади зафіксують небезпечне зростання дози, на борту пролунає звуковий сигнал — це команда до дії.
Коли рівень радіації перетне критичну межу, екіпаж почне діяти за протоколом «укриття». Захист у космосі забезпечується масою: чим більше речовини між людиною та радіацією, тим менше частинок пройде крізь неї.
Астронавти навчені оперативно переоблаштовувати кабіну. Вони виймають запаси їжі, обладнання та інструменти зі сховищ і закріплюють їх вздовж стінок кабіни. Ця імпровізована «броня» створює додатковий бар’єр, що поглинає частинки. Випробування цієї процедури — одна з пріоритетних цілей місії Artemis II.
Ризики та реальність
Навіть без сонячних штормів на екіпаж чекають випробування: проліт крізь радіаційні пояси Ван Аллена та постійний вплив галактичних космічних променів. Очікується, що загальна доза за 10 днів польоту буде еквівалентна місяцю перебування на МКС — близько 5 % від загального ліміту кар’єри астронавта. Будь-яка сонячна активність лише додаватиметься до цього показника.
Співпраця команд у Гринбелті та Х’юстоні гарантує, що жоден сплеск на Сонці не залишиться непоміченим, а екіпаж Orion матиме чіткий алгоритм дій для безпечного повернення додому.
Раніше ми повідомляли про те, як виживання астронавтів Artemis залежить від справності місячного ліфта.
За матеріалами NASA
