Венера, наша найближча наша космічна сусідка, зберігає безліч таємниць. Поверхня планети надійно захована від сторонніх очей під щільним, токсичним та майже непроникним шаром хмар. Але коли у 2016 році космічний зонд Akatsuki, запущений Японською агенцією аерокосмічних досліджень, розпочав активне вивчення цього розпеченого світу, йому вдалося зафіксувати щось справді екстраординарне.
Крізь густу атмосферну завісу, що приховує незбагненні іншопланетні пейзажі, прорвалася колосальна хвиля. Цей атмосферний гігант розтягнувся на приголомшливі 6000 км у ширину і безперервно вирував протягом кількох днів поспіль. Тривалий час природа цієї монструозної структури залишалася абсолютною загадкою для астрофізиків.
Розгадка від Токійського університету
Відповідь на це складне питання з’явилася лише зараз. У новому дослідженні, результати якого були опубліковані у престижному науковому виданні Journal of Geophysical Research: Planets, команда науковців на чолі з дослідниками з Токійського університету запропонувала переконливе пояснення. Науковці припустили, що це гігантське атмосферне утворення було породжене сильною турбулентністю в найнижчому шарі венеріанських хмар.
Йдеться про специфічне фізичне явище, яке має назву «гідравлічний удар». Саме воно буквально вибухнуло, вирвавшись на поверхню хмарного покриву.
«Ми ідентифікували це явище вже давно, але роками не могли зрозуміти механізм його виникнення. Однак завдяки нашим останнім розрахункам ми тепер можемо впевнено довести, що це колосальне порушення хмарного шару спричинене найбільшим відомим гідравлічним ударом у всій Сонячній системі», — зазначає у своїй заяві головний автор дослідження, професор Такеші Імамура з Токійського університету.
Екстремальна погода Венери
Щоб повною мірою осягнути масштаб цього відкриття, варто згадати, наскільки токсичним є середовище Венери. Її атмосфера складається переважно з вуглекислого газу, що створює екстремальний парниковий ефект. Саме він є головною причиною пекельних температур на поверхні планети, здатних з легкістю розплавити свинець.
У цій щільній газовій оболонці існують три окремі яруси хмар, які складаються з крапель концентрованої сірчаної кислоти. Їхня динаміка кардинально відрізняється від земної. На відміну від красивих білих хмар, які ми звикли бачити на нашому небі, венеріанські перебувають у стані так званого суперобертання. Вони мчать навколо планети з шаленою швидкістю — приблизно в 60 разів швидше, ніж сама Венера обертається навколо своєї осі.
Для астрономів така стійка і водночас екстремальна система слугує ідеальною природною лабораторією для дослідження швидкоплинних атмосферних процесів, які відбуваються і на Землі.
Кухонна раковина у масштабах планети
Проте навіть за божевільними мірками Венери утворення гігантського масиву з кислотних хмар діаметром у тисячі кілометрів є подією вкрай екстремальною. Як же працює цей механізм?
Згадаймо про гідравлічні удари: найпростіший приклад цього явища ви можете регулярно спостерігати у власній кухонній раковині. Коли потужний струмінь води з крана падає в чашу, він спочатку розтікається тонким шаром і здається неглибоким. Але на певній відстані вода різко сповільнюється, і її рівень стрибкоподібно підіймається вгору, утворюючи характерний валик.
А тепер масштабуйте цей процес до розмірів цілої планети. Наукова команда з’ясувала, що атмосферна хвиля у нижніх, найщільніших шарах хмар Венери може раптово втрачати стабільність і, як наслідок, різко гальмувати. Це різке сповільнення створює феноменально потужний висхідний потік. Він, немов велетенський ліфт, виштовхує пари сірчаної кислоти у найвищий ярус атмосфери. Там ці випари швидко конденсуються у величезний, але неповороткий хмарний масив. Оскільки ця нова структура рухається значно повільніше, ніж навколишні потоки, вона створює чітко виражений фронт хвилі, який і зафіксував Akatsuki.
Астрономи наголошують, що це перший і поки що єдиний підтверджений приклад гідравлічного удару, який вдалося спостерігати на іншій планеті.
Раніше ми розповідали про те, як у даних з апарата Pioneer виявили неймовірне відкриття на Венері.
За матеріалами phys.org
