З 30 листопада по 17 грудня Сонце перебуває у сузір’ї Змієносця. Теоретично це має означати, що він є тринадцятим зодіакальним сузір’ям. Проте астрологи його таким так і не визнали. А ось астрономам справді є про що розповісти.
Тринадцятий знак зодіаку
Астрологи стверджують що 22 листопада Сонце вийшло зі знаку Скорпіона й увійшло до Стрільця, а 22 грудня залишить його й опиниться у Козорогу. Однак, якщо скористатися реальними астрономічними даними, то виявиться, що насправді у Скорпіоні воно перебуває з 23 по 29 листопада, а у Стрільці — з 18 грудня по 18 січня.
Виникає питання: а що ж відбувається між 30 листопада і 17 грудня? Відповідь проста: Сонце розташоване у сузір’ї Змієносця. Зазвичай вважається, що якщо наше світило у своєму річному русі проходить по якомусь сузір’ю, то останнє є зодіакальним. Але не у випадку зі Змієносцем, бо, попри все вищеописане, абсолютна більшість астрологів його таким не визнає, хоча з точки зору астрономії це таки зодіакальне сузір’я.
Чому так сталося? Більшу частину людської історії, зокрема і пару тисяч років тому, коли складалася традиція створення гороскопів, межі сузір’їв ще не були чітко окреслені. А коли на початку ХХ їх таки провели, то виявилося, що у листопаді-грудні Сонце більше часу проводить у Змієносці, ніж у Скорпіоні. І вже навіть тоді це не було такою вже великою новиною, бо астрономи ще за кілька століть до того знали, що наше світило рухається крізь нього.
Як і у випадку інших зодіакальних сузір’їв, зараз, коли Сонце перебуває у Змієносці, спостерігати його майже неможливо, бо він сходить і заходить разом із ним. Для спостереження за ним краще дочекатися кінця весни — початку літа. Тоді воно достатньо високо підіймається над обрієм і знайти його неважко.
Найкраще орієнтуватися за однією з найяскравіших зір неба — Антаресом у Скорпіоні. Змієносець розташований прямо над ним. При цьому яскравих зір у ньому немає, але варто вдивитися уважніше.
Міфи та зоряні сусіди
Сузір’я Змієносця було відоме ще стародавнім грекам. Вони пов’язували його з богом лікарської справи Асклепієм. Неодмінним його атрибутом був посох, який обвиває змія. Сьогодні саме цей жезл є міжнародним символом медицини.
Відповідно, і того Асклепія, що на небі, теж зображували зі змією. Певний час її вважали частиною Змієносця, але потім виділили в окреме сузір’я, яке є найдивнішим на небі, бо складається з двох окремих частин, розділених Змієносцем.
Крім того, вже в нові часи та частина Змієносця, що розташована поруч з Орлом, встигла побувати окремим сузір’ям під назвою Тілець Понятовського. Таким чином польський астроном Мартин Почабут-Одляницький намагався возвеличити короля Станіслава Августа Понятовського. Але його ідея не знайшла відгуку в інших астрономів.
Яскраві зорі
Найяскравішою зорею сузір’ї Змієносця є його Альфа, Рас-Альхаг. Вона розташована там, де в уявної фігури людини зі зміями має бути голова. Власне, її назва з арабської й перекладається як «голова Змієносця». Її видима величина становить близько 2,07, тобто вона приблизно така ж яскрава, як Полярна.
Насправді вона являє собою подвійну систему, віддалену від нас на 48,6 св. року. Більший із компонентів являє собою білу зорю, що переважає Сонце у 2,8 раза за радіусом і у 2,2 — за масою. Точніше 2,8 сонячного складає екваторіальний радіус Рас-Альхаг, а полярний дорівнює 2,3, тобто світило сильно стиснуте біля полюсів і швидко обертається навколо своєї осі.
Менше світило — помаранчевий карлик, маса якого складає 82 % від сонячної. Один оберт навколо головної зорі він робить за 8,6 земного року. Система достатньо молода, її вік становить 770 млн років.
Друга за яскравістю зоря — Ета Змієносця, або ж Сабік. Це теж подвійна система, розташована на відстані 88 св. років від нас. Вона складається з пари білих зір, одна з яких у 2,25, а друга — у 2,03 рази масивніша за Сонце.
Середня відстань між ними складає 31 а.о., трохи менше, ніж від Сонця до Нептуна. Проте її ексцентриситет становить 0,93. Тобто в перигелії світила перебувають на відстані лише 2 а.о. (приблизно як Марс від Сонця), а в афелії віддаляються на 65 а.о.
Третя за яскравістю зоря Змієносця — його Дзета. Це гігантське блакитне світило перебуває на відстані 366 св. років від нас. За масою воно переважає Сонце у 20 разів, а за світимістю у 74 100 разів. Це світило, як і головний компонент Альфи Змієносця, є сплюснутим. Його полярний радіус переважає сонячний у 7,5, а екваторіальний — у 9,4 раза.
При цьому Дзета Змієносця з неймовірною швидкістю рухається крізь простір, створюючи в навколишньому газі ударну хвилю. Вважається, що раніше вона була частиною подвійної зоряної системи, інший компонент якої спалахнув як наднова зоря, і сила вибуху виштовхнула Дзету Змієносця геть.
Найближчі до Землі зорі
Що ж до найближчих до Сонячної системи зір Змієносця, то тут в першу чергу привертає увагу Зоря Барнарда. Цей червоний карлик на початку ХХ століття привернув увагу астрономів своїм величезним власним рухом. У порівнянні з іншими світилами його положення на небі з року в рік змінюється на найбільшу величину. Через це світило називають «летючою Зорею Барнарда».
Причина такої поведінки достатньо проста — Зоря Барнарда розташована на відстані лише 5,96 св. року від Сонця. Ближче, ніж вона, до нас розташована лише потрійна система Альфа Центавра. Маса цього світила становить усього 17 %, а радіус — 20 % сонячного.
Майже від самого відкриття у Зорі Барнарда шукали планети й навіть час від часу повідомляли про їхнє відкриття. Проте щоразу ці повідомлення виявлялися хибними, аж поки у 2024 році планету таки не підтвердили.
Зараз у системі відомо чотири планети. Найближчою до світила є Зоря Барнарда d із масою у 26 % земної, яка обертається навколо світила за 2,3 земних дні, потім — Зоря Барнарда b із 30 % земної маси та періодом у 3 доби, Зоря Барнарда с (34 % маси Землі, період обертання — 4 дні), та Зоря Барнарда e — лише з 19 % земної маси та періодом обертання у 6,7 доби. Усі вони являють собою маленькі розжарені світи, які, скоріш за все, нагадують або збільшений Меркурій, або зменшену Венеру.
Друга за віддаленістю від нас зоря у сузір’ї Змієносця — Вольф 1061. Відстань до цього червоного карлика складає 13,4 св. року. Його маса — 25 %, а радіус — 30 % від сонячного. У системі вже відкрито цілих три планети.
Перша з них — Вольф 1061 b — має масу на 91 % і радіус на 20 % більший, ніж у Землі. Теоретично вона могла б бути придатною для життя, але обертається навколо червоного карлика лише за 5 земних діб і, вочевидь, є розжареним пеклом.
Друга планета — Вольф 1061 с — має масу у 3,4 раза більшу за земну, а за радіусом переважає на 66 %. Один оберт навколо зорі вона робить за 17,9 земної доби. Розрахунки показують, що рівноважна температура на поверхні має бути близько -50°С. Однак, з урахуванням розміру, на планеті мають бути щільні атмосфера та гідросфера, тож, скоріш за все, там тепліше, і цілком можна припустити існування життя.
Третя планета системи — Вольф 1061 с — має масу у 7,7 земної. Це означає, що вона являє собою або холодний мінінептун, або не менш холодну суперземлю. Як виглядає межа між двома цими типами світів, ми досі не знаємо. Один оберт навколо зорі вона робить за 217 земних діб.
Третя за відстанню від нас зоря у цьому сузір’ї — 70 Змієносця. Це пара помаранчевих карликів, що розташована на відстані 16,6 св. року від нас. Маса більшого з них становить 92 %, а меншого — 70 % сонячної. Один навколо одного вони обертаються за 88 земних років.
Інші цікаві об’єкти
Крім вищеперелічених у сузір’ї Змієносця, є ще кілька надзвичайно цікавих об’єктів. Наприклад, тут розташована невеличка туманність, яка являє собою залишок наднової, світло якої досягло Землі у 1604 році. Вона відома як Наднова Кеплера і вважається останньою на сьогодні, яка спалахнула у Чумацькому Шляху. Відстань до місця, де це сталося, складає близько 20 тис. світлових років.
Інший цікавий об’єкт — повторна нова RS Змієносця. Це подвійна система, що складається з білого карлика та червоного гіганта, які обертаються на дуже тісній орбіті. З другого на перший відбувається перетікання речовини. Вона формує навколо мертвої зорі оболонку, яка в певний момент досягає критичних параметрів, і відбувається термоядерний вибух.
Він не руйнує зорю повністю, але за кілька десятків годин вона для земного спостерігача стає яскравішою на кілька зоряних величин. Після цього процес повторюється знову. Подібні спалахи на RS Змієносця відбувалися у 1898, 1933, 1958, 1967, 1985, 2006 й 2021 роках. Скоріш за все, триватимуть вони й у майбутньому.
Також у сузір’ї є кілька цікавих туманностей. Наприклад, туманність Barnard 72, відома як Змія. Вона має видовжену форму і ніби звивається між зорями. А поруч із нею розташований цілий комплекс темних туманностей, відомий як Тютюнова Люлька. Його теж так назвали через його форму.
Скупчення та галактики
Змієносець надзвичайно багатий на кулясті скупчення. Тільки найяскравіших нараховується шість: М9, М10, М12, М14, М19 та М62. Усі вони являють собою велетенські комплекси, де в радіус кількох десятків світлових років втиснуто кілька сотень тисяч світил.
З них найцікавішими є скупчення М9, яке, можливо, потрапило до Чумацького Шляху з іншої галактики. А М10 є одним із найближчих до нас кулястих скупчень.
Також у Змієносці є чимало галактик. Одна з найцікавіших із них — NGC 6240. Вона розташована на відстані 400 млн світлових років від нас і характеризується надзвичайно високими темпами зореутворення.
Причина цього полягає в тому, що NGC 6240 має два ядра. І в кожному розташована надмасивна чорна діра. Вочевидь, колись ця зоряна система була двома окремими галактиками, які злилися воєдино. Однак процес об’єднання, який і викликав спалах зореутворення, ще не завершився. За деякий час обидві чорні діри мають злитися в одну.
